Робота над методичною проблемою

Опис досвіду роботи Самайчук Валентини Леонідівни, учителя історії загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів с. Чемерпіль

Гайворонського району з проблеми:

"Формування життєвих компетентностей в процесі вивчення історії

Вступ

Досягнення людиною життєвого успіху є однією з найважливіших проблем, які постали перед людством у XXI столітті. Оскільки життєва компетентність як властивість особистості, то випливає, що її можна розвивати та вдосконалювати.
Елементи життєвої компетентності (знання, уміння і навички, життєвий досвід, фізичний потенціал, задатки та здібності, риси характеру, креативність та інтелект, духовність особистості) поєднуються у різних конфігураціях для вирішення людиною конкретних завдань та розв'язання проблем, які ставить перед нею життя

Компетентність – це здатність приймати рішення й нести відповідальність за їх реалізацію у різних галузях людської діяльності. Поняття компетентності передбачає сукупність фізичних та інтелектуальних якостей людини і властивостей, необхідних людині для самостійного й ефективного виходу з різних життєвих ситуацій, щоб створити кращі умови для себе в конструктивній взаємодії з іншими.

Отже, компетентність означає наявність знань про різні аспекти життя людини, навичок творчого володіння інтелектуальним, соціальним, психологічним і фізичним інструментарієм, здатності взаємодіяти з іншими людьми в різних ситуаціях; характеризує повноту, достатність та адекватність здійснюваних дій, що базуються на наявності великих знань та відповідного практичного досвіду, що і є актуальним у відповідності до вимог сьогодення.

         Сучасні вимоги освітніх стандартів змушують , нас, учителів, не тільки насичувати учнів інформацією, а й шукати шляхи практичного застосування її у повсякденному житті. Знання не заради знань, а знання – для збагачення життєвого досвіду. Сьогодні організація процесу навчання передбачає моделювання життєвих ситуацій, використання рольових ігор, спільне розв‘язування проблем, воно ефективно сприяє  формуванню вмінь і навичок, створенню атмосфери співробітництва і взаємодії. Розвиток життєвої компетентності, вимагає використання освітніх технологій, що активізують учнів, на відміну від передачі абстрактної, готової інформації, відірваної від життя і життєвого досвіду учнівської молоді.

Новизна проблеми полягає в тому, що питання про формування життєвих компетентностей на уроках історії не розкрито українськими вчителями, або вивчалося досить поверхово.

Розділ 1. Головні складові життєвої компетенції учнів
                 Головні складові життєвої компетенції наступні:
Когнітивна компетенція — це система здатностей, які визначають спроможність особистості щодо адекватного і глибокого пізнання оточуючого світу

Емоційно-вольова компетенція — це сукупність здатностей, які визначають спроможність людини керувати власними емоціями та активністю. Змістом компетенції є здатності до осмислення власних емоційних станів, конструктивного прояву емоцій, уникнення та усунення негативних емоцій, самостійного формування та зміни мотивів, визначення оптимального мотиву діяльності.

Творча компетенція — це сукупність здатностей, які включають здібності, риси характеру (креативність, новаторство, наполегливість), знання, що визначають спроможність людини до творчості, успішність творчої діяльності, наявність її результатів.

Життєтворча компетенція — одна з найважливіших компетенцій особистості, яка полягає в її здатності самостійно, свідомо і творчо визначати (проектувати) і здійснювати власне життя. Найвищим рівнем розвитку життєтворчої компетенції та життєвої компетентності є:
Духовна компетенція — це сукупність духовних здатностей людини, які:
          - обумовлюють її спроможність до самопізнання, саморозвитку, самореалізації та самоконтролю;

- виражають її мораль (сукупність прийнятих нею моральних норм) та моральність (здатність до власного морального пошуку), спроможність шукати сенс свого життя, формувати свої життєві принципи та цінності.
Соціальна компетенція — це сукупність здатностей, які визначають рівень соціабельності особистості, розуміння нею суспільства та соціальних процесів, осмислення своєї причетності до них. Соціальна компетенція охоплює особистісні якості (комунікабельність, відкритість, чуйність тощо), знання, цінності та принципи особистості. Із соціальною тісно пов'язані соціально-рольова та комунікативна компетенції.

Соціально-рольова компетенція — це практичне втілення соціальної компетенції; система здатностей особистості, які визначають успішність виконання нею соціальних ролей. Соціально-рольова компетенція включає не лише знання, вміння та навички, які необхідні для визначення оптимальної моделі виконання певної соціальної ролі (учня, студента, працівника, керівника тощо), а й здатність засвоювати нові соціальні ролі (і необхідні для цього вміння і навички) та здатність відмовлятися від ролей, які заважають розвитку та нормальній життєдіяльності.

Комунікативна компетенція включає в себе сукупність здатностей, пов'язаних зі спілкуванням, а саме: володіння рідною та іноземною (іноземними) мовами; знання, вміння та навички, пов'язані Із застосуванням засобів комунікації; наявність знань про психологічні особливості спілкування, способи уникнення та розв'язання конфліктів

Інформаційна компетенція — це сукупність здатностей, які визначають успішність участі особистості в різноманітних інформаційних процесах, що відбуваються в суспільстві. Ця компетенція визначає спроможність особистості шукати, опрацьовувати, використовувати, зберігати та передавати різноманітну інформацію. Окремими проявами інформаційної компетенції є володіння мовами (лексичний аспект), уміння користуватися мережею Інтернет, бібліотеками, архівами; для учня ЇЇ проявами є вміння вести конспекти уроків та книг, писати реферати, отримувати довідкову інформацію.
Економічна компетенція — сукупність здатностей, які обумовлюють успішність функціонування людини як суб'єкта економічних відносин, передусім як споживача товарів та послуг та «продавця» власної робочої сили. Економічна компетенція охоплює базові знання про механізми ринкової економіки (попит і пропозицію), права споживачів; передбачає формування таких рис характеру, як підприємливість, ініціативність, ощадливість тощо.

Трудова (та професійна) компетенція — це компетенція, яка характеризує особистість як суб'єкта трудової діяльності. Трудова компетенція визначає загальні здатності особистості до праці, а професійна — до конкретної сфери трудової діяльності, конкретної професії (професій), виконання певних виробничих завдань, операцій. Трудова компетенція включає ціннісне ставлення особистості до власної та чужої праці, психологічні складові (риси характеру — працелюбність, відповідальність, акуратність, охайність, ощадливість тощо), умінню і навички трудової діяльності (сільськогосподарської, побутової, для хлопців — столярної, слюсарної тощо), уявлення та інтереси, пов'язані з майбутньою професією.
Технологічна компетенція є сукупністю здатностей, які обумовлюють успішність взаємодії особистості з техносферою (використання нею технічних засобів, технологічних процесів, які застосовуються у побуті).
Екологічна компетенція — це сукупність здатностей, які обумовлюють спроможність особистості гармонійно співіснувати з природним середовищем; мінімізувати шкоду, якої життєдіяльність людини може завдавати живій і неживій природі, й водночас небезпеку, яку природне середовище може становити для особистості.

Громадянська (політико-правова) компетенція — це сукупність здатностей, які визначають рівень політичної та правової культури особистості, її правову освіченість (знання законодавства), міру і успішність її політичної активності, відповідність її життєдіяльності правовим принципам, установленим державою (з точки зору цивільного, адміністративного, кримінального законодавства тощо).

Етнокультурна компетенція детермінує успішність особистості як творця і охоронця, носія національної культури та успішність її взаємодії з представниками інших культур.

Розділ 2. Шляхи формування життєвих  компетентностей  учнів на уроках історії.

Перспективним шляхом розвитку освіти є впровадження інноваційних, ігрових технологій. Вони ставлять дитину в позицію творця, а не виконавця чужої волі. Мені важливо на практиці обрати такі технології навчання, які б забезпечували пізнавальну активність учнів, сприяли б формуванню навичок застосовувати набуті знання.

Такими є інтерактивні технології. Ідею впровадження інтерактивних технологій в практику навчання розробили О. Пометун, О. Данилевська, Л. Пироженко, Л. Божович, М. Гамезо О. Забужко, І. Надільний, Т. Драгунова, Д. Колесов, та інші. Ці вчені обґрунтували доцільність використання активних форм і методів роботи для активізації пізнавальної діяльності учнів, поліпшення успішності дітей, підвищення рівня навчальної мотивації. Інтерактивне навчання передбачає перетворення суперпозиції вчителя і субординізованої позиції вихованця у особистісно-рівноправні позиції, допомагає освоїти вміння вести соціокультурний діалог на основі розуміння, прийняття та визнання особистості.

Отже, вони сприяють формуванню в учнів умінь і навичок осягати і засвоювати духовні цінності, соціально взаємодіяти, критично мислити. А вчителю допомагають створити атмосферу співробітництва, творчої взаємодії.

Провідна ідея досвіду полягає у використанні інтерактивних технологій на уроці, де моделюються реальні життєві ситуації, пропонуються проблеми для спільного вирішення, застосовуються рольові ігри. Через використання активних форм і методів роботи я намагаюся розвинути творчу особистість, допомагаю виробити її власні цінності, активну життєву позицію.

         Набагато важливіше навчити, ніж просто розповісти.  Можна швидко повідомити учням те, що вони повинні знати, і вони забудуть  це ще швидше. Зд умови якісного навчання, учні повинні мати такі навички: думати, розуміти  суть речей, осмислювати ідеї і концепції , і вже на основі цього шукати потрібну інформацію, трактувати її і застосовувати в конкретних умовах.

            Вибір даної проблеми був невипадковим, бо нова парадигма освіти пропонує розглядати учня як мету, а не засіб . Відповідно обраній проблемі були визначені такі задачі:

1.     Впровадження інтерактивних методів навчання з   

метою активізації пізнавальної діяльності учнів на

уроках історії та правознавства.

2.     Розвиток ключових компетентностей через інтера-

ктивні методи навчання.

3.     Спонукання учнів до активного навчання.

4.     Розвиток творчості учнів.

5.     Виховування любові до предмету.

               Методи інтерактивного навчання я використовую на різних етапах: під час первинного оволодіння знаннями, їх закріплення і вдосконалення, формування вмінь та навичок.

          У своїй роботі я застосовую і колективну (кооперативну) форму навчальної діяльності учнів – це організація навчання в малих групах учнів, об‘єднаних спільною навчальною метою. Одержавши вказівки, учні об‘єднуються в групи по 2-6 чоловік для досягнення спільної мети. Почуття групової належності дає учням змогу подолати труднощі, які постають на їхньому шляху.

          Залежно від змісту теми навчання використовую наступні варіанти  роботи в групах: «ДІАЛОГ»,  «СПІЛЬНИЙ ПРОЕКТ», « ПОШУК ІНФОРМАЦІЇ».

          Застосовую технології, які передбачають спільну роботу всього класу.

         «МОЗКОВИЙ ШТУРМ» - це ефективний метод колективного обговорення, пошук рішення, під час якого здійснюється вільне висловлювання думок усіх учасників. У той час, як відбувається цей процес, ніхто не коментує і не критикує внесок кожного. Всі ідеї вносяться до списку. Нарешті, ідеї  чи думки не  оцінюються, не класифікуються і не відкидаються. Вони просто реєструються ( на дошці, на аркуші паперу по колу ).

            Наприклад, урок всесвітньої історії у 7 класі. Тема уроку: Створення централізованих держав у Західній Європі. Початок об‘єднання  Франції.  На початку уроку вчитель  ділить клас на групи по 6 чоловік у кожній групі і прпонує скласти список із трьох  масштабних процесів, що відбувались у Західній Європі. Ідеї та пропозиції груп записуються на дошці.

            Учні називають такі процеси, що мали місце в ХІ-ХІІ столітті у Західній Європі:

             - феодальна роздробленість;

             - зміцнення католицької церкви та її боротьба із світською

               владою;

             - поява міст;

             - хрестові походи;

             - рух єретиків.

        Я підбиваю підсумки, вказуючи на те, що:

       1. У Західній Європі відбувалось одночасно декілька значних

            процесів.

       2. Ці процеси відбувались у більшості країн Європи.

       3. Між ними повинен був би існувати зв‘язок, тому що біль-

           шість історичних процесів пов‘язані між собою.

        Потім даю завдання групам скласти протягом 4 хвилин декілька речень, щоб встановити зв‘язок між виписаними на дошці процесами. Результати роботи кожної групи фіксуються письмово та обговорюються іншими групами. Моє завдання: організувати обговорення та звернути увагу на суттєві логічні зв‘язки в учнівських текстах. Протягом 5 хвилин представники груп зачитують свій текст і одночасно записують його на дошці.

              ( Приклад запису 1 групи: У період феодальної роздробленості влада королів послаблюється, тому зростає роль католицької церкви. Церква веде боротьбу з єретиками, організовує хрестові походи відвойовування Іспанії у арабів. Поява і зростання міст призводить до руйнування натурального господарства, а згодом -  до формування нових відносин у суспільстві ).

            Інтерес з боку учнів до цієї роботи обумовлений тим, що вони мають працювати із власними ідеями.

           «НАВЧАЮЧИ УЧУСЬ» - такий вид діяльності дає учням можливість взяти участь у навчанні та передачі своїх знань іншим учням.

Наприклад, урок всесвітньої історії у 6 класі. Тема уроку: Особливості розвитку Стародавнього Межиріччя.

         Щоб зацікавити учнів темою уроку наводжу приклади чудес світу разом з ілюстраціями  і наголошую на тому, що одне з них – висячі сади Семіраміди – знаходилися на території Межиріччя. Використовуючи карту Давнього Межиріччя, розповідаю про умови, за яких формувалася Вавилонська держава. Після лекції, тривалістю 15 хвилин , пропоную учням виконання завдань (« навчаючи учусь») в парах, кожна з яких самостійно за допомогою  підручника та атласу знайде відповіді до обраного нею запитання. ( На столах у кожної пари знаходяться завдання).             Завдання парам:

1.     Яким було управління в державі Хаммурапі?

2.     Як сформувалися стани і відносини між ними?

3.     Якою була внутрішня політика нового царя? Які реформи  було проведено?

4.     Особливості зовнішньої політики Вавилонської держави за часів правління  царя Хаммурапі.

Після закінчення  роботи , пари знайомлять всіх зі своєю інформацією, обмінюючись інформацією учні роблять короткі записи про почуте в зошит, а потім заповнюють таблицю:

ПРАВЛІННЯ ЦАРЯ ХАММУРАПІ

Управління в державі	Реформи Хаммурапі	Зовнішня політика

           Згідно з цією інтерактивною технологією ефективність знань, самостійно здобутих учнями з підручника, набагато вища.

       «ПРОЕКТНА ТЕХНОЛОГІЯ»  - це дидактичний засіб активізації пізнавальної діяльності учнів, розвитку креативного мислення й одночасно формування визначених особистісних якостей. Три «кити», на яких тримається дана технологія, - самостійність, діяльність, результативність. Мета виконання проектів – організація самостійної дослідницької роботи учнів, створення умов для їх самонавчання, розвитку ініціативи,  окреслення інтересівта особистих прагнень. Завдання педагога полягає в тому, щоб у процесі виконання проектів реалізовувався логічний ланцюжок:

   інтерес – вибір – успіх – рефлексія – адекватна оцінка ( самооцінка ) – рефлексія

         Результативність роботи над проектом визначається за сформованістю практичних навчальних умінь, а також особистісних якостей:  уміння працювати в групі, враховуючичужу думу, вміти переживати не тільки успіхи, але й невдачі, відстоюючи свої погляди.

        Щоб проблема була цікавою учням, теми проектів повинні бути актуальними і значущими. Якщо це індивідуальні проекти, токожен учень веде дослідження самостійно і вчитель виступає лише в ролі консультанта.          Наприклад, урок всесвітньої історії в 11 класі за темою: Наслідки Другої світової війни.  Для того щоб глибоко дослідити цю тему, необхідно добре вивчити матеріал та документи, які б підтверджували хід тих чи інших подій.

        На вивчення теми  « Друга світова війна» у загальноосвітній школі  відводиться лише 8 годин, тому проблему, яку ми маємо розглядати, можна поставити перед учнями вже на початку її вивчення. Таким чином, для підготовки проекту у нас буде 4 тижні. Протягом місяця проводиться дослідження проблеми: робота у бібліотеці (робота з літературою: дані про людські втрати, спогади учасників, договори, твори художньої літератури).  У ході роботи над проектом зустрічаюсь з учнями на засіданнях « круглих столів», де відбувається обговорення уже отриманного матеріалу та фактів, роблю зауваження, вислуховую різні точки зору, а головне – усі учні знають, яку саме проблему досліджує та чи інша група. Також протягом усього зазначеного часу запрошую на зустрічі з учнями ветеранів- очевидців. У ході бесіди з ними учні збагачують свої знання про проблему, яку досліджують.

           Крім 5 основних груп, створюю групу соціологів, які мають опитати частину жителів нашого села з питань:

1.     Що Ви особисто знаєте про Другу світову війну?

2.     Якими були наслідки цієї війни?

3.     Як вплинули наслідки Другої світової  та Великої Вітчизняної війни на становище України у післявоєнний період?

   Останнім етапом проекту є підбиття підсумків дослідження, конструювання публічного захисту колективного проекту.

    На завершальному етапі дослідження учні обираютьформу захисту проекту. У даному випадку це телевізійна передача « Де  -бати». Ця ділова гра передбачає ролі для учасників захисту проекту.:

               а) вчені-історики;

               б) політологи;

               в) журналісти;

               г) ветерани Великої Вітчизняної війни;

               д) остарбайтери;

               е) соціологи.

     Під час захисту проекту кожна група учнів має виявити свою власну точку зору щодо дослідженої проблеми, аргументувати її та довести. Використавши всі аргументи  «за» і «проти» , учні доходять до висновку: « Головним наслідком Другої світової війни стала перемога над агресором, яка не дала здійснитися злочинним планам німецьких нацистів і японських мілітаристів. За визволення довелось заплатити страшну ціну – більше 67 млн. людських життів. З них 27 млн. припало на СРСР, близько 8млн. – на Німеччину. Одним з наслідків війни стало послаблення і неминучий розпад колоніальних імперій, створення незалежних  держав у Азії та Африці. Війна призвела до величезних зруйнувань і водночас дала поштовх розвитку науки і техніки. Багато країн, що брали безпосередньо участь у війні, опинились в тяжкій економічній та політичній кризі».

     Необхідно зазначити, що підготовка колективного проекту вимагає максимальної активізації як дослідницької, так і навчальної діяльності учнів.      Проективна діяльність сприяє молодій людині самостійно здобувати знання, пізнавати світ,  розв‘язувати поставлене перед нею завдання.

      У такому освітньому просторі немає місця для нудьги, пасивності чи страху. Тут учень відчуває радість від подолання труднощів навчання. Він відкриває світ для себе і себе у цьому світі. Таким чином, учитель веде учня шляхом суб‘єктивного відкриття, керує проектною діяльністю учня, складовими елементами якої є і проблемно- дослідницька, і діяльнісна, і рефлексивна, і комунікативна, і самовизначальна та багато інших видів діяльності.

              Однією з форм навчання, що може розвинути ці навички є гра. Гра для школяра є важливою, зрозумілою, злободенною, це частина його життєвого досвіду. Навчання у грі « відбувається непомітно для дитини, тому що вся її увага спрямована на гру, а не на засвоєння знань, як це буває під час навчання на уроках у школі»

( Дьячкова О.А. Игры школьников. М: Учпедгиз, 1955. – с.176).

           Передаючи знання учням за допомогою гри , враховуємо не тільки майбутні інтереси школяра, але й задовольняємо сьогоднішні. Гра дозволяє зробити більш динамічним і цікавим процес сприйняття історичних фактів, імен, дат, назв, з якими пов‘язана та чи інша історична подія. Вона включає небажане заучування. У грі знання засвоюються через практику. Учні не просто вивчають матеріал, але розглядають його з різних боків, розкладають на різноманітні логічні ряди. Багато ігор не вимагають особливого реквізиту і досить прості у виконанні. За часом вони займають у середньому від 10 до 30 хвилин, тобто частину, а не весь урок.  Я використовую гру разом з іншим видом  навчальної діяльності.

                Гра «ПЕРЕКЛАДАЧ» Ця гра доцільна при роботі з термінами. Труднощі засвоєння різних дефініцій обумовлюються складністю наукової мови. Найчастіше школярі просто зазубрюють визначення, не розуміючи їхнього змісту. У процесі гри я пропоную перевести історичну фразу з наукової мови на доступну. Наприклад: « Різночинці – міжстанова категорія населення, що переважно займалися розумовою працею ** люди різного чина, що здобули вищу освіту ** вихідці з різних станів, що поповнили ряди російської інтелігенції» Я пропоную всім бажаючим висловити різні варіанти. 

                 Гра «ЩО? ДЕ? КОЛИ?»  У грі бере участь весь клас. Ведучий проходить повз учасників гри, що сидять у колі, і просить одного з них  подію, іншого – місце, а третього дату, пов‘язану з цією подією. Хто з учасників гри не має відповіді  на три питання,  вибуває з гри.  Наприклад:  Що? -  « Рух 4 травня». Де? – У Китаї. Коли? – У 1925 році.

                 Гра «АУКЦІОН ІМЕН»  Цю гру доцільно проводити на уроках узагальнення. На аукціоні продається оцінка «9».

Кожний з учнів може купити її, тобто, піднявши руку, назвати будь-яку історичну особу, що жила , скажімо, в епоху правління Катерини ІІ. Учні наперебій називають відомі їм імена сучасників  Катерини ІІ , призначений учень записує імена на дошці, при цьому маловідомі імена коментуються. У момент згасання активності учасників аукціону вчитель ударяє молотком повільно три рази. Виграє той, хто останнім, до третього молотка, зміг ще назвати ім‘я одного героя.

            Безумовно,кожен урок вимагає вдумливого планування такого компоненту, як мотивація навчальної діяльності, необхідною умовою якого є створення позитивного настрою та зацікавленості навчальним матеріалом. Тут на допомогу приходять прийоми педагогічної техніки: « приваблива мета», « здивуй», «відстрочена відгадка» тощо.

       Гра «СЛОВА ЗА ХВИЛИНКУ».  На початку  або в кінці уроку учні пригадують по черзі основні поняття з теми, розвиваючи пам‘ять, налаштовуючись на роботу.

         Використання ігрових моментів, або проведення цілого уроку – гри дає позитивні результати, викликає зацікавленість учнів до предмету ( додаток 1, урок-гра з історії України 9 клас).

        З метою підвищення інтересу до вивчення історії я використовую різні види домашніх завдань: доповіді, складання кросвордів, проекти, міні-твори і інше. Застосування активних та інтерактивних методів навчання сприяє розвитку критичного мислення та пізнавальних інтересів. На уроках, де використовуються ці технології, діти почувають себе впевнено, вільно висловлюють свої думки і сприймають зауваження, бо вони є активними учасниками навчального процесу. В атмосфері довіри та взаємодопомоги легко робити відкриття, усвідомлювати важливість здобутих знань. Саме за таких умов можливе вихованя особистості підготовленої до майбутнього, у якому необхідно розв‘язувати проблеми та приймати конкретні рішення.

Висновок.

      Сучасна Україна переживає найрадикальнішу трансформацію суспільства. Відбувається важкий і болісний процес переосмислення системи цінностей. Поступово наша країна вступає на шлях формування демократичної правової держави і становлення громадянського суспільства. Успіхи в цих процесах залежать не тільки від розвитку економіки, удосконалення законодавства і модернізації правових відносин, але й від готовності особистості жити в нових економічних та соціально-політичних умовах.

    Необхідність формування громадянського суспільства в нашій державі висунула на чільне місце всього суспільного життя проблему виховання громадянина України. Сучасна демократія вимагає від особи готовності і здатності до активної участі у справах суспільства і держави на основі усвідомлення своїх прав та обов‘язків, себе як повноправного члена соціальної спільноти, громадянина своєї країни. Тому одним з найважливіших завдань шкільного курсу історії є формування компетенцій, притаманних громадянину демократичного суспільства.  Саме гуманітарна освіта формує особистість школяра, готує його до життя у світі, який постійно змінюється, вчить сучасних форм спілкування, розвиває здібність засвоювати інформацію  та приймати ефективні рішення

         Суспільствознавча освіта повинна допомогти  кожній дитині спямувати навчання на набуття учнями умінь застосовуватизнання, які становлять суспільно значущі компетенції. Зміст освіти повинен відповідати на виклик часу.

  Сучасному суспільству дуже потрібна інформована  ікомпетентна особистість. В умовах  політичної та економічної нестабільності, дефіциту духовності винятково важливою стає стабілізуюча роль школи як гаранта громадянського миру. Державна система освіти, яка відповідає за соціалізацію особистості, є важливим інститутом, спрможним еволюційним шляхом забезпечити зміну ментальності, створити умови для виховання людини громадянського суспільства.

В умовах сучасного світу, в якому моральні цінності перестають бути регулятором суспільних відносин, панують ідеали особистої вигоди і наживи, дані показники є досить непоганими. В подальшому я планую продовжити захищати наших вихованців від пагубного впливу сучасної реальності, виховувати громадян, які зможуть не тільки пояснити світ, а й змінити його, зробити кращим.

Виконуючи дві найважливіші функції – життєздатність та життєстійкість, життєва компетенція дає шлях особистості до розвитку та творчого відтворення себе, своїх сутнісних характеристик, якостей, спроможність «не втратити себе», протидіяти різноманітним зовнішнім негативним впливам, зберігати свою цілісність та неповторність.

Список використаної літератури
1. Життєва компетентність особистості / За ред. Л.В. Сохань, І.Г. Сохань, Г.М. Несен. – К.: - Богдана,2003. – 520 с.
2. М'ясоїд П.А. Загальна психологія. – К.: Вища шк., 2000. – 479 с.
3. Растянников А.В., Степаньев С.Ю., Ушаков Д.В. Рефлексивное развитие компетентностей в совместном творчестве. – М, 2002.
4. Сохань Л., Сохань И. Время Нового Мира и человек. – К., 2001. – 131 с.
5. Павлютенков Є.М.. Орієнтуватися на життєву компетентність людини. Школа життєтворчості особистості: Науково-методичний збірник / Ред.кол. В.М.Доній (голова), Г.М.Несен (заст.голови), І.Г.Єрмаков (наук.ред.) та ін. – К.: ІСДО, 1995.– 480с.
6. Манушин Э.А. // Педагогика. – 1996. – №1.С. 125)